Місцевий народ є людьми без Батьківщини і не здатний до опанування священного обов’язку відповідальності за Батьківщину і націю. Такі слова їм навіть дивно слухати. Що є наслідком, в першу чергу, втрати материнської мови і національної ідентичності та демографічної радянської диверсії...  

                         Рятуючись від літньої спеки всі вихідні проводжу на березі водойм басейну С.Дінця (поблизу агломерації Сєвєродонецьк-Лисичанськ-Рубіжне). Безліч народу в негліже-вигляді продукує безкінечні нагромадження словесних меседжів, мимовільним свідком-слухачем яких мені щастить бути. Пропускаючи повз власну увагу (на рівні стійкого умовного рефлексу) всеохоплюючу місцеве населення ненормативну лексику, можу констатувати певний зріз місцевої громадської думки. І цей «моніторинг» громадської думки призводить до напрацювань рекомендацій (в гіпотетичному сенсі).
                       Перший меседж. Два мужика розмовляють «про життя» (вони незнайомі між собою). Ініціативу в розмові веде альфа-співрозмовник Саня, 46 років, мешканець Лисичанська, працює на «лисичанському РТІ» в цеху «регенерації», оформлений офіційно, має «шкідливий» стаж, заробіток у них «сотня в день» (за моїми підрахунками: 88 у.о. в місяць), має дружину і двійко дітей, нібито життям задоволений, приїхав на озеро на приміському дизелі. Другий співрозмовник пішов із хімічного заводу «Заря», де відробив 19 років, заробив «шкідливий» стаж і тепер працює на «приватника», без оформлення, заробляє все ту ж «сотню в день», розведений, має одну дочку, теж на життя не скаржиться, вік не повідомляв і імені я не чув, приїхав на ровері. Саня розказує, що «на РТІ» в оренду здали цех де виробляють металоконструкції, так там теж ніхто офіційно не оформлений.Співбесідник також не переймається власним неоформленням: вважає, що навчання в технікумі і армія забезпечать йому необхідний загальний стаж для виходу на пенсію. Поступово розмова переходить до війни і Саня розказує, як в 2014 році в них «на РТІ» жили військові. Приходили в баню митися. І Саня їх запитував, українських солдат: «От нашо ви до нас (в Лисичанськ) прийшли із зброєю в руках?!» І вони не могли йому нормально це пояснити, що б він зрозумів. І Саня пригощав їх горілкою, як справжній донбаський пролетарій. Інший співбесідник, який неоформленим працює, також розділяв обурення Сані – от нашо вони прийшли до нас воювати?!
                     Другий меседж. Дві тітки пенсійного віку – одна в шортах і майці, а друга в совдепівському халаті – ведуть розмову про Крим: знайомі їм повідомляють, які там дешеві і доступні продукти харчування, шашлики кожного дня … не те шо в нас.Ми з дружиною, не витримавши, починаємо їх соромити, що вони погані громадяни, адже війни і всіх її лих не бачили і їм пощастило, що не попали під окупацію, а Батьківщину ганять. Тітки обурюються і називають нас бандерівцями, докоряють нам Порошенком (хоча ми, як переселенці, права голосу позбавлені).
                    Слід зазначити, що певна кількість нормальних громадян підконтрольних територій, яка сповідує патріотизм і любов до України, приймає участь в патріотичних заходах, мітингах, автопробігах, волонтерить і служить в українській армії – це дуже незначний відсоток, який і близько не наближається до номінальних 5%, які, теоретично, творять зміни. Тому при вживанні терміну «місцевий народ» автор не має на увазі нормальних громадян. Ареал місцевого народу останні 30-40 років був депресивним регіоном. Навіть за радянської доби бо, образно кажучи, «собівартість тони вугілля була більше, ніж вартість її реалізації». А війна його зробила абсолютними задвірками цивілізації. Що ж довело цей ареал, який 100 років тому був перспективною промисловою територією, до занепаду? Автор опонує класикам марсизму і вважає визначальним фактором цивілізації «надбудову», а не «базис». Тобто: ідеологія/світогляд є причиною, а економіка – наслідком. Поглянемо на основні риси світогляду місцевого народу, виходячи з відомих нам меседжів.
                           Місцевий народ демонструє, що він не є господарем своєї країни і свого життя – раз нормально сприймається факт працевлаштування без офіційного оформлення (а значить і сплачування податків); відсутня відповідальність за облаштування життя в громадах (бо не платить податки); ігнорування громадської діяльності . Назвемо це браком громадської відповідальності.
                           Місцевий народ є людьми без Батьківщини і не здатний до опанування священного обов’язку відповідальності за Батьківщину і націю. Такі слова їм навіть дивно слухати. Що є наслідком, в першу чергу, втрати материнської мови і національної ідентичності та демографічної радянської диверсії – штучного переселення москалів на Схід України. Назвемо це браком патріотизму і націоналізму. І відразу поставимо крапки над «і» з термінами. Любов до території, на якій мешкає індивід – це патріотизм. Любов до людей одної з тобою національності, їх особливостей – це націоналізм (не плутати з шовінізмом/ рашизмом).
                          Місцевому народу потрібні робочі місця (наймана праця) і пенсії/соціальні виплати; відсутня традиція самодостатності і самозайнятості. Назвемо це захворюванням на патерналізм.
                          Маємо три ознаки місцевого народу, які сприяли до занепаду ареалу: брак громадської відповідальності; брак патріотизму і націоналізму; наявність патерналізму.
                          Очевидно, що без зміни світогляду місцевого народу зупинити тренд занепаду території не вдасться (це мета). І стратегічні інвестори це розуміють. Державна виконавча вертикаль це не розуміє: так у них завдання - не інвестиції, а «освоєння коштів». Так що сподівання на інвестиції даремні. Мільярд чи більше від благодійників, хіба що допоможуть з ремонтами соціальної сфери, яка додаткової вартості не створюють.
                           То ж мета визначена – змінити світогляд. В усій «сумі знань, які виробило людство» безперечно існують інструменти для виправлення ситуації з світоглядною якістю місцевого народу.Тепер визначимо завдання для досягнення мети.
                           Завдання №1 – демонтувати клас пролетаріату (найманих працівників), як головного носія шкідливого світогляду. Один з інструментів - ліквідація оподаткування фонду заробітної плати. Кожна людина має сама сплачувати податки з доходів. Таким чином прийде усвідомлення платника податків, далі усвідомлення себе громадянином і усвідомлення власних прав і відповідальності. З поняттям платника податків треба ув’язати виборче право: платиш – обираєш, не платиш – не обираєш. Так, загальне виборче право прописано в Конституції. Ну немає нічого вічного! Як побічний результат - місцеві троглодити, які працюють неоформленими «за сотню в день», опиняться за межами виборчого процесу.                                                                                                              Завдання №2 – зміна адміністративних кордонів. Ми маємо під українським контролем більшість території Луганської і Донецької областей. І маємо нові обласні центри із відповідною інфраструктурою – Сєвєродонецьк і Краматорськ. Виходячи з того, що ситуація щодо відновлення контролю над окремими районами Луганської/Донецької областей (ОРДЛ) невизначена, треба її визначити. А саме – де-юре встановити Сєвєродонецьку і Краматорсько-Маріупольську області. В разі відновлення контролю над територіями ОРДЛО, більше не змішувати ці території, а відновити на окупованих територіях окремі Луганську і Донецьку області. От в них - буде законсервовано військовий стан на невизначений термін. Розділити східні області треба було вже давно заради державної безпеки, а зараз вже і не треба доводити – це очевидно. Про необхідність такого поділу я писав ще в 2007р. в статті «Розділяй та владарюй! або – як розколоти Донбас?» і кордони поділу в 2014 році відбулися саме так, як я і пропонував в 2007р. http://maidan.org.ua/static/mai/1174902458.html

                              Наступні завдання я публікував http://ukrpohliad.org/analytics/povernennya-okremyh-rajoniv-donetskoyi-i-luganskoyi-oblastej.html, тому повторюся. 

                             Завдання №3 – кадри. Коли відновлювалися облдержадміністрації в Сєвєродонецьку і Краматорську в серпні2014р. була чудова нагода набрати нові кадри, вже ж було видно – хто є хто. Ні! І Москаль і Кіхтенко визвали старий кадровий склад з Луганська і Донецька і стали з ними будувати нову Україну. Це варто осмислити: конкурсний відбір на посади не було реалізовано, хоча це передбачено законодавством, а було запрошено до співпраці той штат працівників обласної влади, при участі яких відбувся сепаратний механізм. Я б назвав би це кадровою диверсією. А як треба було? Треба було провести широкий конкурс, а в конкурсну комісію запросити відомих керівників громадських організацій,опозиційних до старої влади, які діяли на Луганщині та Донеччині багато років. Така конкурсна комісія не передбачена законодавством прямо, але є рекомендації і обґрунтувати її скликання можливо. Також брати участь у місцевих виборах мало би бути заборонено всім учасникам влади до 2014р.
                            Завдання №4 – громадянство. Після тієї вакханалії сепаратизму і колабораціонізму з окупантами не можливо заплющити очі на недопустимість автоматичної наявності українського громадянства у жителів ОРДЛО. Треба провести процедуру фільтрації всього населення ОРДЛО через спеціальні комісії про підтвердження громадянства. Це легше ніж здається. Як варіант: позбавляються громадянства апріорі всі мешканці ОРДЛО і далі, за власним бажанням, вони приходять на комісію за підтвердженням громадянства і отриманням відмітки в паспорт, де проходять перевірку на лояльність Україні. Заразом здають тести з набуття права голосу і знання української мови. Ті хто не прийде за громадянством, або не отримають підтвердження громадянства, вважаються такими, що мають вид на проживання і не мають права голосу.
                             Завдання №5. Російська мова – це головний виклик для України. Головніший за сепаратизм і російські війська. І почати застосовувати державну мову, як важіль державної безпеки, якраз треба зі Сходу. В законодавстві все передбачено, тільки не виконується: кадровий склад органів влади має забезпечити функціонування державної мови в установах, користуєшся російською – законна підстава про невідповідність посаді. Так само і з педагогічним складом навчальних закладів. В органах влади і навчальних закладах забезпечити українську мову – це зберегти в майбутньому тисячі життів українських громадян. Більше про мову тут http://ukrpohliad.org/analytics/strategichna-zbroya-ukrayiny.html

Ігор Орел